ЧЕРВОНОГРАДСЬКА РАЙОННА ВІЙСЬКОВА АДМІНІСТРАЦІЯофіційний сайт
Основною архітектурною домінантою села (колись містечка) є комплекс монастиря з костелом св. Марка, який видніється ще здалека. Костел розташований у південній частині колишнього середмістя Варяжа, орієнтований по осі "Північний захід – південний схід". Територія комплексу дещо підноситься над навколишнім тереном. Мальовничості комплексу додає став з південного боку від Середмістя. Споруда є активною домінантою краєвиду історичного міста.
Костел Св.Марка – це сакральна споруда, що має габаритні розміри: 43,7х27,8 м (S заг. 696 кв. м). Костел зведений впродовж 1693-1695 років за проєктом Войцеха Ленартовича в бароковому стилі з ренесансовими ремінісценціями. Архітектура костелу вирізняється ренесансово-бароковою пластикою. Чільний фасад має осьову композицію з двома гранчастими вежами по боках. Центральна, нартексова частина підкреслена незначним ризалітом та акцентована головним входом і фронтоном. Архітектоніку костелу підкреслюють пілястри тосканського ордеру, які членують наву і вівтар, згідно з внутрішнім поділом, на прясла з півциркульно завершеним вікном у кожному. Вежі декоровані наріжними пілястрами і завершені аттиковим ярусом з голосниковими прорізами. Розвинутий багатопрофільований вінцевий карниз оперізує наву з вівтарем та нижній ярус нартексу, об’єднуючи їх в одне ціле. У підкресленому виразною профільованою базою цоколі влаштовані продухи крипт.
Характерною особливістю костелу є три маньєристичні фронтони, які увінчують поперечні стіни нави і тильну стіну вівтаря, а також дві вежі, які симетрично фланкують чільний фасад. На вежах у 1930-х роках влаштовані необарокові бані. Фронтони вирізняються великими волютами. На чільному фасаді поміщено чотири таблиці з інскрипціями. В написі таблиці над головним входом відзначена дата закладення костелу «Haec ecclesia fundavit Anno Domini MDCXCIII» (1693). В написі таблиці на фронтоні відзначений фундатор «Sienim Coelum et Coeli Coelorum te capere nonpossunt Qvanto Magis Domus Haek quante dificavi tibi». Ще дві таблиці вміщені над бічними входами.
У планувально-просторовому вирішенні – однонавовий з витягненим впоперек нартексом та прямокутним вужчим вівтарем храм, до південної стіни якого по осі прилягає захристія з присінком, укріпленим потужними контрфорсами. Над алькерами нартексу здіймаються високі вежі. В товщі чільної стіни містяться гвинтові сходи на верхні яруси. Нартекс та наву розділяє триаркова аркада, над якою влаштовані хори.
Нава та другий ярус нартексу були перекриті півциркульним склепінням з трьома парами розпалубок, захристія – подібним з двома парами розпалубок, вівтар – хрестовим; перший ярус нартексу перекритий трьома полями хрестових склепінь на підпружних арках (збережене). Хрестовими склепіннями перекриті також верхні яруси веж. Нава, вівтар, захристія і присінок були вкриті двосхилими дахами (втрачені). Внутрішній архітектурний вистрій костелу доповнювали вівтарі, яких було сім (втрачені). Збереглася вимощена керамічними плитками підлога в захристії.
Стильове вирішення споруди відповідає часу постання – перехідний період від пізнього ренесансу до бароко.
Інтер'єр оздоблений багатим фресковим розписом з мотивами т.зв. "мальованої архітектури" та архітектурними декоративними елементами в стилі бароко. Ось як інтер’єр костелу описаний у книзі «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 1, Warszawa nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880-1914» у перекладі із польської: Внутрішнє оздоблення костелу вражає архітектурою. Цим він зобов'язаний прикрашеним фрескам, що відрізняються багатством декоративних мотивів і мірою їх застосування. Рамки розписів сміливо намальовані і розписані з незвичайною хоробрістю, розписана архітектура, що поєднує піднебіння склепінь з вінчаючими карнизами. Звичайний мотив у стилі бароко використано настільки ідеально, що він є найціннішою частиною всього оздоблення. Завдяки цим розписам найскромніше склепіння перетворюється на багаті підвіси, що носять сміливий структурний орнамент, який утворює обрамлення сяючого неба. На хмарах, оточений ангелами, витає над ним Бог Отець, а над ним Святий Дух. Цей розпис на склепінні пов'язаний з постаттю Христа в розписі головного вівтаря. Образ представляє смерть св. Марка. Цей живопис і фрески склепіння складають одну композицію. У наві костелу ми знаходимо картину, яка зображує славу папської влади, емблеми якої підносять ангели. Ці дві композиції поєднують алегоричні фігури Віри, Надії, Любові та Справедливості. Архітектурна частина їх досконала. Подальші бічні вівтарі спричинили фатальну трансформацію мальованих стінових прикрас, і мальована архітектура, яка мала обрамляти ці вівтарі, на жаль, зазнала невдачі. Від колишніх пам'яток залишилося небагато. Заслуговує на згадку сучасний олійний портрет засновника.
До східного боку костелу прилягає двоярусна мурована споруда келій і колеґії Піярів з середини XVIII ст. Із західного боку будівлі втрачені. На території пам’ятки збереглась цегляна аркова брама, постамент від колони та стінна мурована дзвіниця.
Будівлі костелу та монастирського корпусу й колегії є державною власністю, належать до сфери управління Міністерства культури України. Колишній монастирський корпус використовується як громадська будівля. Корпус при західній вежі повністю втрачений.
Територія пам’ятки в плані має форму неправильного прямокутника, огорожа втрачена, читаються сліди руїн монастирських корпусів
Коротка історична довідка:
Монастир піярів і колегію у Варяжі заснував дідич міста Марко Матчинський у 1688 році. Станом на 1690 рік були зведені дерев’яні приміщення колегії, школи і каплиці. У 1693 році розпочалося будівництво мурованого костелу, за проектом архітектора люблінського цеху будівничих Войцеха Ленартовича. Основні роботи завершилися у 1695 році. Ще в 1694 р. перед костелом поставили кам’яну колону зі скульптурою «Непорочного Зачаття», того ж року в крипті поховали фундатора. Освячення повністю завершеного костелу з вистроєм відбулося 1726 року. 1728 року коштом Юзефа Антонія Лаща, пізнішого холмського єпископа-помічника, розпочалося зведення мурованої колегії піярів і монастирського корпусу, які прилягли до костелу від півночі та півдня, творячи внутрішні подвір’я. Тоді ж добудували захристію і присінок та замурували аркади, які вели з хорів на верхні яруси веж. Його ж коштом, між 1738 і 1748 роками, стіни костелу вкрили розписами. Їх автором могли бути тогочасні малярі Антоні Дембінський, що розписував костел піярів в Ополю, або Якуб Срочинський, що розписував сокальський Бернардинський костел. Будівництво колєґії завершилося вже після смерті Антонія Лаща (†1748), коштом дідича Варяжа Франциска Салезія Потоцького.
1784 року, після ліквідації піярської колегії костел перетворено на парафіяльний. 1796 року у великій міській пожежі згоріли завершення веж. Під час наступної пожежі Варяжа – 1848 року вигорів весь вистрій інтер’єру костелу. Після пожежі костел відновили. 1852 року старанням пробоща М.Мрочковського на захід від костелу вимурували з цегли окрему стінну дзвіницю. Тоді ж територію від заходу оточили цегляним муром з брамою, на стовпах якої встановили кам’яні скульптури святих. Під час відновлення костелу у 1930-х роках влаштували необарокові завершення веж. До 1944 р в костелі працював орган.
У 1951 році, після передачі території Забужжя від ПНР до СРСР, польські переселенці вивезли весь внутрішній вистрій до Польщі. Варяж був перейменований на Новоукраїнку. Відтоді споруду костелу використовували як склад. Приблизно у 1960-х роках зруйнували південний корпус. У 1983 році в ході ремонтних робіт зняли настил даху, але роботи не завершили. Це призвело костел до руїни: завалилися склепіння та крипти, понищились розписи.
Короткий нарис з історії Варяжа
Невідомо, коли точно і ким був заснований Варяж. Існують дві версії, які пояснюють походження назви. У хроніці місцевого костела була інформація про те, що назва Варяж походить від варягів, які начебто дали початок цій місцевості ще в X ст. Згідно з другою версією, Варяж заснований полоненими мадярами десь ХІІ-ХІІІ ст., які дали поселенню свою назву, перша частина якої, мабуть, загубилася, а друга – Varos трансформувалася згодом у Варяж.
У документах Варяж вперше згадується у 1482 році. У 1538 р., за привілеєм польського короля Зигмунда I, Варяжу було надано міські права і передано власнику с.Ощева, Феліксу. Надаючи магдебурзьке право, ознакував король ярмарку на св. Станіслава, на св. Прокопа і на Зачаття Н. М. П., базар у вівторок. Через те, що місто було розташоване на дорозі, що веде до Волині, у 1544 р дозволив король збирати оплату на утримання доріг. Місто було обведене валом з глибокими ровами, і мало оборонний замок. До тодішнього міста можна було потрапити через дві брами, що охоронялися, одна називалася сокальською, а друга – замостською. Крім того існувала ще фіртка, через яку можна було дістатися у Варяж з боку Белза.
У 1676 році з Конституції Краківського сейму стало відомо ім’я нового власника Варяжу. Це був Марек Матчинський, коронний конюший і староста Грабовецький. У 1688році Матчинський заснував колегію для ченців Згромадження Піярів. Проти цього виступила академія в Замостю, наголошуючи на своєму привілеї, який забороняв відкривати публічні навчальні заклади
на відстані 12 миль від Замостя. Справа розглядалася на сеймику у Белзі, шляхта заступилася за піярів і у 1690 р. фундацію затвердили. Школа спочатку мала
лише одного вчителя, але вже з 1699 року ввели класи риторики, а за кілька років тут викладали ще й філософію, але лише для піярів. Коли Белзьке князівство, до якого входив Варяж, зайняли австрійські війська, піяри вибралися з Варяжа. їхній костел став парафіяльним, а старий віддали греко-католикам під церкву. Варяж декілька разів горів. Найбільшої шкоди йому завдала пожежа 1848.року, яка знищила оселі 140 родин, також вогонь спопелив приміщення місцевої школи.
В першій половині XVIII ст. власником Варяжа став Йосиф Лащ, єпископ Антипатрійський. Приблизно у 1740 році він почав будівництво приміщення для піярів, яке закінчив його спадкоємець граф Салезій Потоцький. Коли Белзьке князівство, до якого належав Варяж, зайняли австрійські війська, піяри вибралися з Варяжа. Костел став парафіяльним, а старий костел віддано греко-католикам під церкву. Після Потоцьких власниками Варяжа були: в 1785 році Цісельський, в 1806 році Древецький, а пізніше Ломніцький. Палац Станіслава Ломніцького знаходився на ринкової площі, оточений єврейськими будинками. На ринку мешкали євреї, а християни «за мостиком» і вздовж дороги на Белз. У 1828 році у Варяжі було відкрито школу.
Після закінчення Другої Світової Війни Варяж спершу приєднано до Польщі, але в результаті вирівняння кордону між Польщею та СРСР (операція «Вісла»), місто відійшло до УРСР. У 1951 році радянська адміністрація перейменувала Варяж на Новоукраїнку, позбавивши його статусу міста. До часу перейменування Варяж складався з двох частин – міста і села. До території Варяжа колись належав також панський двір, фільварок Висьмір, що знаходився на віддалі двох кілометрів на північ, де управителем був пан Олімка, а також колонія Полянка. Навколо цього населеного пункту був висипаний вал і виритий глибокий рів, а з трьох боків його охороняли неприступні болота. Ще був досить великий став і оборонний замок. До міста, відразу за річкою Варяжанкою, належали Винниці, за переказами у цій місцевості були великі пивниці, де у бочках зберігалося вино, звідти й пішла ця назва. Фільварок Висьмір у цей час налічував 16 домів і 212 мешканців. Був гарний палац, біля нього росли екзотичні тюльпанові дерева. На жаль, до сьогодні збереглось лише одне, на яке приїжджають дивитися люди звідусіль, коли воно зацвітає.
У 1880 році у Варяжі місті було 160 дворів та проживало 1560 мешканців. З них 426 римо-католиків, 22 - греко-католиків, 911 євреїв, 5 інших конфесій. А вже напередодні Другої світової війни тут мешкало дві тисячі осіб, найбільше євреїв, поляків і найменше українців.
Варяж село у 1880 р. мало 119 дворів і 700 мешканців, з них - 470 греко-католиків і 230 римо-католиків. Перед Другою світовою війною поляків було лише шість чи сім родин. Село ділилось на плебанію (Горбачівку), бо саме там, ще за панщини, була церква (вул.Лубнівська). Місце те зберігається і понині. Цей храм взяв у посесію жид Зельман і тільки після його дозволу можна було відправляти. А ще були Загуменки (вул. Белзька, Зелена), а також Задвір'я (кінець вул. Прикордонної), де було дев'ять господарств з будівлями. Коли прокладали інженерні споруди кордону, то їх розібрали.
В часи міжвоєнної Польщі, коли скасували австрійську адміністративну систему і ввели польську - гміни-волості, Варяж став волосним центром, до якого належали Лубів, Корків, Сулимів, Городище, Гільче, Лівче, Полянка, Русин, Лешків, Хохлів, Довжнів, Ліски, Костяшин, Миців, Переводів, Винники, Вижлів, Жнятин.
У Варяжі до 1939-го року були волосна управа, пошта, семирічна школа, станиця поліції. На фільварку Висьмір - гуральня, моторний млин при гостинці, що вів до с. Ощів, а також цегельня. У місті було кілька жидівських крамниць, хлібопекарня, ковбасний цех, забійний пункт. Розвинуте й ремісництво, успішно працювали шевці, кравці, ковалі, столяри, стельмахи, бляхарі, мулярі. А ще чухральня, чухрали вовну, ткачі робили килими, доріжки, різні полотна.
У Варяжі працювало три лікарі: українець Бандурка, поляк Ломніцький, жид Гангель, у котрого вже тоді був рентген, аптека, якою завідував Фотуйма. Під час війни на наших теренах працював ще одни лікар Клюфас. Лікар Бандурка воював у лавах УПА, загинув на полі бою.
У Варяжі також були дві жидівські божниці - жіноча і чоловіча, велика лазня. Двічі надень зі Львова до Варяжа курсував автобус, обладнаний зверху великим багажником, де жиди перевозили крам для своїх крамниць. Вночі у місті світилися газові ліхтарі. У той час ніхто оголошень не писав, був собі такий «бубніста», котрий приходив на ту чи іншу вулицю, барабанив у бубон, і люди сходилися. Тоді він оголошував те чи інше повідомлення.
Багато варязької молоді працювало на Лешківській суконній фабриці, де управителем був Роман Журовський. Одного разу він звернувся до мешканців Варяжа, які тримали багато грубошерстих овець, і запропонував їм їх продати чи порізати, а на те місце роздав безкоштовно тонкорунних овець, яких привіз з-за кордону. За це йому мешканці здавали вовну і отримували гарну суконну тканину. І за німецької окупації фабрика працювала, навіть робила вовну з деревини - осики, додаючи її до вовняної нитки. У 1944-1945.роках все зруйнували і розікрали.
У Варяжі-селі була гарна старовинна Нагірна церква (церква Різдва Пресвятої Богородиці), розташована на передмісті Варяж-село. Вперше церква згадується у 1578 р. Дерев`яна будівля, була збудована, як свідчив напис на одвірку: «Anno Dni 1677», у 1677 р., ймовірно, на місці давнішої, бо шематизми датували її 1611 р. Цю церкву збудували з дерев'яних брусів, крита гонтами, реставрована в час, коли після о. Смулки парафію перебрав о. Степан Гаук. У Нагірній церкві була велика шафа зі старовинними теологічними книгами, де зберігалися і проповіді Петра Скарги, а також протокол сеймику, що відбувався у Белзі. При вході у храм стояла каса, яку зробили з колоди дуба, середину забрали, а зверху накривалася залізною накривкою, яка замикалась на замок, в ній зробили отвір, куди кидали гроші. Коли у 1942 році її відкрили, то знайшли багато старовинних монет. Після повернення цієї території до України в 1951 р. церкву розібрали в 1952 р. це був невеликий тризубний одноверхий храм, з банею і ліхтарем на восьмерику нави.
У місті була церква Успення Пресвятої Богородиці – це мурована однонавова споруда, крита двосхилим дахом з високими бароковими фронтонами на чільному і тильному фасадах та дещо вужчим вівтарем. Поряд з храмом розташована мурована стінна дзвіниця. Спочатку це був римо-католицький костел, але потім його під час реформи цісаря Йосифа II здобула українська громада. У 1923 році Варязьку парафію від о. Смулки перебрав о. Степан Гаук. А ще перед тим парохами у Варяжі були о. Лаврецький, о.Коротинський. Коло Нагірної церкви на гробівці, у якому о. Коротинський упокоївся в Бозі, був викарбуваний напис «Польській шляхтіц, рускі ксьондз». Отож, перебравши парафію, о. Степан Гаук відбудував знищену пожежою церкву в місті та приходство, а стару Нагірну покрив новими гонтами. У 1955 році церква була зачинена радянською владою і відновила свою діяльність лише у 1988-му році. В даний час настоятелем церкви Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ с.Варяж є о. Василь Городецький.
Основні джерела, відомості про об’єкт, події:
Варяж – місто і село. Автор Федір Мельничук;
Облікова документація на пам’ятку архітектури ох. №495 та інші матеріали;
Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 1, Warszawa nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880-1914.
Останні пости
