ЧЕРВОНОГРАДСЬКА РАЙОННА ВІЙСЬКОВА АДМІНІСТРАЦІЯофіційний сайт
На березі річки Західний Буг у смт Жвирка (м.Сокаль) Червоноградського району Львівської області знаходиться історична пам'ятка архітектури, Костел Пресвятої Богородиці монастиря отців Бернардинів 1604-1619рр., ХІХ-ХХст., Келії монастиря Бернардинів, Брама монастиря оо.Бернардинів.
Комплекс монастиря оо.Бернардинів розташований у колишніх заплавах річки Західний Буг – навпроти південної частини сучасного міста Сокаля, збудований на припіднятій острівній ділянці із незначним ухилом в бік річки (у південно-східному напрямку).
Місто Сокаль, відоме з письмових документів з ХІУ ст., розташовувалось на лівому березі річки Західного Бугу. Перша згадка про місто Сокаль датується 1377 роком. Сокаль залишається повітовим центром до 1939 року.
Стоячи на стратегічному шляху, Сокаль часто терпів татарських нападів. Найвідомішим з таких епізодів є битва під Сокалем 1519р., коли давнє місто було знищене дотла. Наприкінці ХУІ і початку ХVІІ століть Сокаль починає приваблювати вихідців з польських та інших земель. Сюди масово переселяються збідніла польська шляхта, монахи і ксьондзи, а також – юдеї. У 1596р. холмський православний владика, якому підлягала Белзчина (Сокаль тоді входив до Белзького воєводства) прийняв унію з Римським папським престолом.
На початку ХVI ст. на лівому березі Західного Бугу стояла дерев’яна церковця із чудотворною іконою Пресвятої Богородиці Сокальської намальована малярем Яковом Венжиком ще 1392 року. За легендою, литовський іконописець Яків Венжик приніс ікону, намальовану ангельською рукою, у місто Сокаль, й віддав у церкву. Легенда про її появу оповідає, що литовський іконописець Яків Венжик, який втратив зір і зцілився завдяки образу Ченстоховської Божої Матері, вирішив намалювати його копію для церкви у Сокалі.
Тричі він їздив до монастиря у Ченстоховій в Ясну Гору, куди 1382р. намісник польського короля в Галичині князь Владислав Опольський переніс Чудотворний Образ Пресвятої Богородиці з м.Белза, але жодного разу не зміг запам’ятати, як виглядає ікона. А після четвертої прощі до Ченстохови, коли маляр знову з нічим вернувся додому, сталося диво – Яків Венжик побачив, що ікона намалювалася сама і «засяяла надзвичайною ясністю і красою».
У 1519 році церкву спалили татари, але чудотворний образ Пресвятої Богородиці вдалося врятувати – його неушкодженим витягнули з попелу. Врятовану чудотворну ікону помістили в дерев’яний костел, збудований на місці згорілої церкви. До ікони приходили сотні хворих, які, помолившись, зцілювалися. Чутки про сокальське диво поширилися швидко – і прочан стало тисячі.
Тому за протекції польського короля Сигізмунда ІІІ цей костел з іконою Пресвятої Богородиці подарували монахам бернардинам і на місці спаленого храму, біля старого дерев’яного костелу, почали зводити новий костел і монастирські келії.
У 1599 році до міста Сокаля прибули монахи чернечого ордена бернардинів, аби розпочати будівництво костелу і монастиря. Польська шляхта радо зустрічала їх і пожертвувала на цю справу значні суми грошей. Король Сигізмунд ІІІ, узаконивши це спеціальним привілеєм, подарував монахам 250 моргів прибузької землі на лівому березі річки Західний Буг, де розташовувався знищений у 1519 році татарами давній Сокаль, місто першої локації.
Бернардинці спорудили цегельню, заклавши власний фільварок та згодом – суконноваляльну мануфактуру. Їм було віддано в оренду два пароми на річці Західний Буг. Окрім того, шляхтич Прусиновський офірував монахам ще один фільварок, а Сокальське староство віддало їм землі та великі лісові масиви над р.Західний Буг.
Будівництво монастиря і костелу розпочалося у 1604 році за проектом невідомого надвірного архітектора сандомирського воєводи Юрія Мнішка та за участі отця Бернарда Авелідеса, який будував львівський Бернардинський монастир. Велику роль відіграв також тодішній ігумен о.Бенедикт Анзери. Спорудження костелу і келій велося 15 років. Допомогу для будівництва святині надали князь Януш Острозький, який пожертвував 5 тис. золотих, Ієронім Язловецький - подарував земельну ділянку для видобування глини і випалу цегли, а також Ян Замойській, Станіслав Жолкевський та інші впливові особи Речі Посполитої.
У липні 1604 року розпочалось закладання фундаменту монастиря. Будівельні роботи виконувались дбайливо, ретельно і довго через болотисті грунти. Для зміцнення фундаменту доводилось у глибокі рови забивати вільхові палі, засипати їх вугіллям, а також клали бите череп’я з товченим жужелем. Все це пересипали негашеним вапном і заливали олією. Монастир спорудили у формі фортечної твердині. Його оточували потужні мури, а з чотирьох боків були вежі. Роботи розпочали з будівництва монастиря з північної сторони від запланованого костелу. Ігумен Павло Ленчицький змінив первісне планування монастиря, ймовірно, авторства о.Бенедикта, значно розбудувавши його структуру і розташувавши також монастирський корпус з південного боку костелу.
Після 1611 року закінчили наву і вівтар, засклепили баню і звели вежу. Тоді ж здійснили оздоблення інтер’єру костелу. Ігумен Павло Ленчицький 1613 року виготовив великий вівтар. Чудотворну ікону разом з провізоричним вівтарем встановили при лівій стіні пресвітерію.
Від 1614 року роботами в монастирі керував о.Кипріян Куклінський. Стіни костелу вкрили розписами і прикрасили склепіння нави «таким чином, як вже у вівтарі попередньо учинено».
У 1617 році наступний ігумен Вінцентій Моравський вирішив повернутись до первісного проекту, що зберігався у Львівському монастирі. Монастир знову розпочали будувати з північного боку костелу. Ігумен Вінцентій Моравський влаштував у костелі нову підлогу і приступив до будови каплиць, розташованих симетрично по боках нави: Матері Божої з вівтарем з хєнцінського мармуру, що прилягала з півночі та Св. Анни – з південного боку. Під час його ігуменства збудовано вівтар Св.Франциска, який стояв під вівтарною аркою костелу, та вівтар Св. Миколая. Навпроти були встановлені кивоти, посвячені Св. Михайлові та Ангелу Хоронителю. При влаштуванні стін у вівтарі, з нього усунули провізоричний вівтар Матері Божої, а чудотворну іконі перенесли у вівтар Св. Анни.
Освячення кляштору відбулося 14 квітня 1619 року, під час якого до новозбудованого костелу Пресвятої Богородиці була перенесена чудотворна ікона Пресвятої Богородиці до посвяченого їй вівтаря. Відкриття й посвячення кляштору і костелу бернардинів, як зазначає хроніка монастиря, тривало вісім днів за участю пілігримів з України і Польщі.
Вистрій костелу влаштовувався до 30-х років ХVІІст. У 1621-1623 роках під час ігуменства о.Лаврентія Пруса виготовлено новий вівтар Матері божої, тому що «виставлений 1618 року о.Моравським видавався дуже скромним». У 1633-1634рр. коштом Яна Гральського і Себастяна Павловського були збудовані хори і влаштовано орган. Сокальська святиня перетворилась в Мапрійний санктуарій, який можна було порівняти з Ченстоховським. 1662 р. Юрій Любомирський, Дмитро Вишневецький та Станіслав Ревера Потоцький до костелу пожертвували кільканадцять здобутих російських і піхотних угорських хоругв, які вивішено у вівтарі. 1680 року о.Ян Капістран Юркевич прирівняв Сокальський монастир до монастирів Лорето в Італії, Монсарето в Іспанії і Ченстохови в Польщі.
Монастир став осередком паломництва християн усієї Речі Посполитої, які шукали тут зцілення перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці. 8 вересня 1724 року образ Чудотворної Сокальської Пресвятої Богородиці, як і його оригінал - ікона Богоматері Ченстоховської, був коронований, відтак, Бернардинський монастир в Сокалі почали називати “руською Ченстоховою”. У 1748 році на вежі костелу був встановлений годинник (майстер Я.Чернявський), який замінили новим 1857 році ( майстер Л.Гаращук). 1732 року були укріплені монастирські мури, зокрема піднята їх висота.
XVII століття було неспокійним, тому будь яка культова споруда мала бути не лише храмом, а й фортецею. Монастир бернардинів в Сокалі не був виключенням. Монастирський комплекс оточили великим муром з чотирма баштами і ровом. Монастир мав свою залогу, гармати, інше військове спорядження, в а його стінах мешканці міста не раз переховувалися від нападів татар. Він був справжньою фортецею, яку протягом XVII століття ніхто не спромігся захопити.
Понад триста років продовжувалось панування польських королів, магнатів та шляхти на землях Сокальщини. Населення зазнавало тяжкого соціального, національного та релігійного гніту. Сокальчани довго не могли змиритися з тим, що кращі навколишні землі польські королі щедро роздавали у власність своїм панам. Селян було перетворено на кріпаків. У державних установах, школах запроваджувалась польська мова, закривались православні церкви, а натомість будувались польські костели і монастирі. У одному з рішень Белзького сеймику за 1627 рік констатувалося, що бернардинці «великі неприємності від міщан сокальських терплять, або грунти, які їм здавна належать, відбирають, і дороги звичайні до монастиря перекопують».
Селяни і міщани не раз піднімалися на боротьбу за свої права і віру. Особливо гострою була ця боротьба в роки національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Його війська двічі побували в нашому краї.
Під впливом перемог козацьких військ на початку вересня 1648 року в м.Сокалі готувалось повстання, якому через зраду не судилось відбутись, багато міщан тоді було страчено.
У середині жовтня 1648 року козацький загін на чолі з Кудрею визволив місто Сокаль. Наприкінці листопада 1648 року військо Б.Хмельницького, повертаючись з-під Замостя на Наддніпрянщину, зупинилося на короткий час табором на околиці лісу «Валівка». Кілька місяців козаки й селяни тримали в облозі монастир бернардинів, але бажаючи продемонструвати, що козацьке військо дотримується умов перемир’я про припинення воєнних дій, гетьман не віддав наказу здобути штурмом кляштор. Після відходу козацьких військ польська шляхта влаштувала криваву розправу над сокальськими міщанами.
У часи Хмельниччини Сокаль неодноразово постраждав від перебування в його околицях польського війська. Особливо великої шкоди завдало містові кількамісячне таборування шляхетської армії (1651р.) перед битвою під Берестечком. Удруге козаки здобули Сокаль 1655р., але тоді також не змогли оволодіти кляштором бернардинів.
Монастирська хроніка датує його візит 1655 роком, хоча, найпевніше, він відбувся 1648 року і, очевидно, проходив не так, як про це пишуть хронікери:
“Хмельницький, зайнявши дня 9 листопада опущене місто Сокаль, наступав завзято на укріплений монастир, де шукала захисту довколишня шляхта з жінками і майном. Невеличка горстка оборонців хоробро опиралася величезним силам напасників, але коли в нових наступах козацтво почало вдиратися на мури й обложені засумнівалися в успішність дальшої оборони, з’явилася на воздухах Найвища Опікунка монастиря і вірного її люду в ясній шаті, кинула страх на козацтво і освободила Господнє прибіжище.
Хмельницький відступив від монастиря і розложився табором під лісом Валявкою; відсіля він почав слати листи до монастиря, бажаючи здобути його підступом; хотячи дізнатися про силу залоги, попросив, щоб йому можна було помолитися до чудотворної ікони. Позискавши дозвіл, вибрався зі своїм слугою Василем Прокоповичем до монастиря, де впущений, бачучи мало людей, почав укладати зараз злочинні пляни.
Але зустріла його негайна кара; бо коли він станув перед вівтарем Богородиці й коли відслонено перед ним чудотворну ікону, поражений незвичайним блиском і ясністю, осліп. П’ять годин тривала сліпота козацького гетьмана, після чого, внаслідок гарячих мольб ченців і народу, та свого власного каяття, прозрів. За цю ласку дарував гетьман для монастиря срібну чашу наповнену дукатами й відступив з-під Сокаля, йдучи на Львів, відкіля написав до ігумена монастиря лист з подякою”.
Унаслідок війн середини ХVІІст. місто Сокаль занепадає, зменшується чисельність мешканців. Опустілі й зруйновані будинки скуповують євреї, масово оселяючись у місті. Дуже потерпіло місто в роки Північної війни, зокрема 1702р. його захопило та пограбувало шведське військо генерала В.Стенбока, тоді ж підступом був здобутий бернардинський монастир. Унаслідок цих подій у ХVІІІст. місто ще більше занепадає.
У 1772 році Сокаль увійшов до складу Австрії. На початку ХІХст. дерев’яні міські стіни були повністю розібрані. Під час однієї з пожеж дотла згоріла міська ратуша. Було вирішено перенести центр міста поза межі колишніх міських укріплень. Для цього обрали пустир на правому березі річки Західний Буг, на передмісті Каравани, у його центрі збудовано нову ратушу, яка існує донині.
1784 році австрійська влада ліквідувала Бернардинський монастир, а через те, що 1772 року міський парафіяльний костел згорів, монастирський перетворили на парафіяльний.
У 1843 році пожежа випалила майже весь костел, згоріла й ікона Сокальської Богоматері. З цілого комплексу вціліли лише вежа, дзвіниця та ризниця. Через п’ять років монастир відбудували, а в головному вівтарі помістили копію давньої ікони Пресвятої Богородиці намальовану львівським художником Машковським. І знову пожежа – у 1870 році. Вогонь знову не пошкодував святиню – костел разом з вежею і дахом келій згорів майже повністю так, що пізніше його відновлення затерло його давній характер. З монастирських укріплень залишилися лише дві башти та рештки нині вже перебудованих мурів. За проектом архітектора Едварда Куна монастир відновили через два роки.
Найбільших руйнувань монастир зазнав під час І-ої світової війни, особливо у 1915 році. У міжвоєнний період провели відновлювальні роботи, після деяких змін зазнала вежа, особливо її верхня частина. Стіни костелу були вкриті модерними розписами. Костел Бернардинського монастиря був парафіяльним для м.Сокаля практично до ІІ-ої світової війни.
Сам монастир Бернардинів був чинний до 1951 року. У зв’язку з обміном територіями між СРСР та ПНР, коли перший отримав Забужжя разом з монастирем, у жовтні 1951 року останні монахи покинули монастир і перебралися до Лежайська, а багату бібліотеку і архіви перевезли до Кракова у створений архів Львівської архідієцезії. Сокальську ікону Пресвятої Богородиці перевезли до Кракова, де упродовж півстоліття вона зберігалася у каплиці костелу оо.Бернардинів. 8 вересня 2002 року образ - обновлену чудотворну ікону Сокальської Божої Матері «Потішення» перенесли з Кракова до костелу Св. Станіслава Костки в м.Грубешів, який від того часу виконує роль Санктуарію Сокальської Божої Матері Потішення.
В 1951-1958 роках в монастирських приміщеннях діяв інтернат для перестарілих. Далі в приміщенні комплексу з 26 лютого 1958 року розташувалась в’язниця суворого режиму, з сектором для виконання найвищої міри покарання (пожиттєвого ув’язнення) № 47 , так звана «Сокальська зона».
27 березня 2012 року Бернардинський монастир знищила велика пожежа: згоріли всі дахи, значних пошкоджень зазнали костел (пошкоджене склепіння вівтаря, розписи), вежа дзвіниця, колишні монастирські келії. На той момент у в’язниці перебували 600 арештантів. Їх етапували в інші області. Тоді, у 2012, ЗМІ писали: “Фахівці вирішують, чи вдасться відновити бернардинський комплекс ХVI століття, який встояв навіть перед військами Богдана Хмельницького, а також те, чи повернуться сюди арештанти”.
Костел Пресвятої Богородиці монастиря отців Бернардинів 1604-1619рр., ХІХ-ХХст. (пам’ятка національного значення, охоронний номер 488/1) збудований з цегли у стилі ренесансу з пізнішим нашарування форм бароко. Тринавовий (первісно – однонавовий), з трансептом, нартексом та квадратовою крухтою від заходу, вкритий високими двосхилими дахами, вівтар – пятисхилим. Нижній ярус костелу має вигляд тринавової базиліки за рахунок його пізнішого розширення: добудови північної нави та низької одноярусної південної нави зі своїми окремими , пізніше замурованими входами. Другий ярус у плані має форму латинського хреста з куполом на перехресті центральної нави і трансепту. Центральна нава поєднана з бічними навами високими арками (нині арки замуровані). В північно-східному куті вивищується двоярусна, квадратова в плані вежа, верхній, восьмигранний ярус – з годинником, завершений бароковою банею з ліхтарем (втрачений під час пожежі). До південної стіни вівтаря прилягає захристія, одночасно з південною навою. Архітектурна пластика костелу сформована з багатьох різних об’ємів. Чільний фасад акцентований широким триярусним фронтоном з пінаклями, з великим круглим вікном та низькою бароковою відкритою крихтою-ганком. Фронтон розділяє дахи трансепту і вівтаря. Костел освітлюється крізь великі півциркулярні вікна у південних стінах нави і вівтаря. В нартексі, який відкритий в наву, на великій широкій арці влаштовані музичні хори з дерев’яним огородженням, де стояв орган. Стіни костелу зберегли фрагменти сюжетних і орнаментних розписів з різних періодів. Підлога вимощена плитами з пісковика. В костелі є велика крипта, що служила усипальницею.
Під час пожежі 27 березня 2012 року дерев’яні конструкції дахів, нави, вівтаря і бані повністю зруйновані.
Келії монастиря Бернардинів (пам’ятка національного значення, охоронний номер 488/2). Корпуси монастиря поєднуються з костелом в єдиний архітектурний ансамбль, примикаючи до храму від півночі. Келії укріплені могутніми цегляними контрфорсами. Корпуси забудовані периметрально, утворюючи прямокутне внутрішнє подвір’я. Північно-західний та північно-східний наріжники монастирських корпусів – у формі фортечних бастіонів. З півдня безпосередньо до монастирських келій примикає будівля костелу, що конструктивно і композиційно є невід’ємною частиною монастирського архітектурного ансамблю. Архітектурний декор на фасадах майже відсутній: наявний розвинутий піддаховий карниз по периметру будівлі, мандрики у вигляді карнизів над окремими вікнами свідчать про наявність на певних етапах декорованих віконних обрамлень. Зовнішня поверхня стін тинькована. Корпуси – двоярусні з пивницями. Планування – галерейне та коридорне. Фундаменти і стіни з цегли на вапняно-піщаному розчині, перекриття приміщень – циліндричні, хрестові склепіння, циліндричні з розпалубками, дерев’яні балки з накатом. Влаштовані дерев’яні сходини по мурованих підсходинках, огородження майданчика сходів – металеве, коване. На другому поверсі, до пожежі, переважали перекриття по дерев’яних балках та дерев’яному накату з монолітом по металевій сітці. Над східною частиною корпусу на другому ярусі частково збережені лучкові цегляні перекриття по двотаврових металевих балках. Частина склепінь отримали тріщини та обвалилися. На окремих ділянках тинькованих поверхонь фіксуються пофарбування інтер’єру. Дерев’яні підлоги та дерев’яні конструкції даху майже повністю зруйновані під час пожежі 27 березня 2012 року.
Будівля Брама монастиря оо.Бернардинів мурована з цегли на вапняно-піщаному розчині. На сьогодні збереглись два яруси брами, верхні яруси та накриття втрачені. Споруда збережена на висоту близько 5м. В західній та східній стінах наявні замуровані отвори проїздів, що мали ширину близько 2м. Перемички проїздів – арочні, викладені з цегли. В проїзді східної стіни збережений замковий камінь. На поверхні південної стіни першого ярусу візуально видно сліди замурованого входу з арочною цегляною перемичкою шириною 2,50м. До південно-східного наріжника брами примикає фрагмент колишньої оборонної стіни монастиря, що мала ширину 1,80м. Слід від цієї стіни фіксується завдяки будівельним швам на південній стороні брами.
Сьогодні комплекс монастиря оо.Бернардинів знаходиться в стані руїни, на 80 відсотків знищений унікальний настінний розпис. На ньому було зображено, як посланці, стоячи навколішки, підносять цінні подарунки Богданові Хмельницькому, а над ними – образ Пресвятої Богородиці.
Прочани до давнього костелу та монастиря не ходять, не бачили тут і туристів. Є тільки болото і колючий дріт, що оповиває чорну від кіптяви, знищену святиню.
Костел монастиря Бернардинів відповідає всім критеріям цінності архітектурно-містобудівного об’єкту. Пам’ятка є унікальним зразком оборонної костельної споруди в ренесансно-бароковому стилі.
Основні джерела, відомості про об’єкт, події: Облікова документація на пам’ятку архітектури (вик. Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі); Книга. Сокальщина. М.Олійник. 2004р; Книга Сокальщина. Книга пам’яті України.1914-1990, Б.Нечай та інші матеріали.
Останні пости
