ЧЕРВОНОГРАДСЬКА РАЙОННА ВІЙСЬКОВА АДМІНІСТРАЦІЯофіційний сайт
Церква Святого Миколая знаходиться в історичному центрі міста Сокаля на високому обривистому правому березі річки Західний Буг., в північно-західній частині середмістя і є домінуючою спорудою прилеглої території.
Церква Святого Миколая знаходиться в історичному центрі міста Сокаля на високому обривистому правому березі річки Західний Буг., в північно-західній частині середмістя і є домінуючою спорудою прилеглої території.
За функціональною типологією церква Св.Миколая – сакральна споруда орієнтована по осі захід-схід. Церква тридільна, з еліпсоїдними вівтарними апсидами (північна перебудована на прямокутну), первісно мала три бані над кожним об’ємом і дві менші над апсидами (над північною не збереглась). Західний прямокутний притвір засклений цегляним з розпалубками склепінням, виступний через головний вхід, до якого від старого обривистого берега ріки ведуть широкі бетонні сходи, розташовані між цегляними контрфорсами в південно і північно-західних кутах бабинця. Центральна частина з’єднується з бабинцем пресвітерієм прорізами у вигляді широких арок. Пресвітерій засклений куполом. Зовні над куполом є кругла в плані цегляна засклена ліхтарня з чотирма вікнами. Завершується ліхтарня дерев’яною маківкою, покритою залізом. На маківці є залізний ажурний хрест, ще чотири хрести завершують маківки вівтарної частини, захристій і притвору. Споруда опоясана високим оштукатуреним цоколем, цегляну тягу колишнього карнизу стесано і загладжено штукатуркою. Залишки цієї тяги є тільки на південній частині західного фасаду центрального об’єму. Північний вхід в центральну частину споруди закладений цеглою.
З першого погляду на храм стає зрозумілим, що перед нами – споруда оборонного типу. Саме для виконання оборонних функцій міцним стінам Сокальської церкви Св.Миколая надали товщину до 2,4 метри. Про оборонні функції нагадують і невеликі вікна, перероблені з амбразур, і могутні контрфорси.
Церква св. Миколая в м.Сокалі належить до старовинних, не чисельно збережених до сьогодні зразків мурованих оборонних храмів. Вона постала ще в ті далекі часи, коли татарські набіги на українські землі були дуже частими, мало не щороку вороги нищівно спалювали села, міста, храми і забирали людей у ясир. Монастирі та церкви з вогнетривкого матеріалу (каменю й цегли) у скрутний час могли послужити меті захисту православного люду від ворогів.
На вибір плану церкви св. Миколая вирішальний вплив мала давня, ще візантійська, літургійна традиція, за якою простір обов'язково розділяли на три сакральні об'єми: вівтар (святилище, місце здійснення Євхаристійної Жертви), наву («храм вірних», місце перебування учасників Божественної літургії) і притвор (нартекс, бабинець, місце для окремих служб, в давнину перебування оглашенних чи жінок). Усі ці частини групували вздовж осі, орієнтованої зі сходу на захід, і так утворювалась тридільна сакральна споруда. Вступаючи у храм через головні західні двері, люди спостерігали глибинне розкриття внутрішнього простору церкви, тобто скеровували свій погляд з низького півтемного бабинця через вищу і світлу наву до багатого іконографічною програмою іконостасу, розміщеного під тріумфальною аркою (півкруглим вирізом східної стіни нави), за якою - простір святилища, символічного Неба. Отож розгортання архітектури церкви від вхідних дверей до вівтаря символічно передавало шлях душі християнина до Бога, сходження її від низів буденного життя до висот Божественного Царства. У Миколаївській церкві це містичне духовне відчуття дороги до Бога підсилено з допомогою підняття поземних рівнів порога, нави та святилища. Важливий і вертикальний вектор архітектурної композиції розкриття простору об’ємів церкви у купольні верхи, це означає постійне сходження Божественної благодаті на кожного присутнього на літургії, незалежно від його соціального статусу і місця стояння в храмі. Згідно з цією давньою традицією Православної Церкви нава сокальського храму майже вполовину вища від півкруглого вівтаря і квадратного в плані бабинця і завершена великим півсферичним куполом. Споруда має хори - балкон у другому ярусі західної частини нави, на який ведуть вузькі сходи в товщі стіни.
На архітектурі сокальської церкви вже позначилися впливи гуманістичного стилю ренесансу, а тому її вікна (по два в бічних стінах) зробили високими, гарних півциркульних аркових форм. Добре, що висота нави дозволяла збільшити їх розміри, не опускаючи надто низько підвіконня, не втрачаючи оборонної міцності нижньої частини мурованих стін. Разом з цим піднесення вікон майже попід купол створило унікальний ефект невагомості перекриття. Тобто великий купол над навою не здається настільки важким, як є насправді, він наче висить, дивно підпертий чи то світлом, яке променіє з вікон, чи неосяжною Божественною силою. Відчуття містичного звисання склепінь, коли сонячні промені з вікон попід чашею купола нівелюють матеріальність його підпор, вперше було досягнуте у найвеличнішому храмі Східно-Християнської Церкви – соборі Св. Софії в Константинополі і оспіване в численних її описах, витлумачене в проповідях як символ всюдисутності Бога. Схожі містичні враження навіює підсвічена знизу півсферична чаша купола Миколаївської церкви в м.Сокалі, яка, здається, легко вкриває, мов небесне склепіння, храм вірних.
Отже, у вирішенні центрального об'єму Миколаївської церкви поряд з новими рисами ренесансної архітектури (великими півциркульними вікнами, симетричним компонуванням ніш і віконних прорізів, балконом хорами та півсферичною великою чашею купола) збереглась низка архаїчних елементів, що є свідченнями тяглості української традиції сакрального будівництва і прийняття нею переданих через Візантію важливих християнських формотворчих здобутків (глибинного й висотного розкриття внутрішнього простору, містичного підсвічення купольного склепіння з допомогою вікон, розширення нави в боки конхами крилосами, влаштування західного і південного входів).
3-зовні силует церкви сформований поступовим східчастим зростанням висоти складових частин до центру, що нагадує контури гори - сакрального символу духовного вдосконалення. Додатково пірамідальне окреслення композиції посилюють два могутні контрфорси, які підсилюють кути бабинця. Тепер, після реставрації 1971-1975 рр. (арх. І. Старосольський, В. Пашина), сокальську церкву вінчають три верхи: приплюснута восьмибічна шоломоподібна баня з ліхтарем і маківкою над пологим чотирисхилим дашком нави, шоломоподібна баня з ліхтарем і маківкою над апсидою, наметовий верх із заломом і маківкою над бабинцем (також як зменшені копії апсиди трактовано вінчання конх невеличкими шоломоподібними банями з ліхтарями). «З давніх-давен, - як згадано у візитації 1731 р., [мурована церква] не була крита зверху, але тільки засклеплена, тепер одначе покрівлею і банею високою украшена». Тобто раніше ця оборонна тридільна церква була одноверхою. Аскетичний ззовні об'єм нави попід дахом оживлює спрощений антаблемент з профільованим пояском на місці архітраву, плоским фризом і високим карнизом незначного виносу, складеним з 12 різних вузьких обломів. Густий світлотіньовий контраст на межі між глибокими півциркульними прорізами вікон і гладкою тинькованою стіною пом'якшує арка, сформована трьома пів валиками обрамлення. Усі об'єми церкви гармонійно поєднані між собою, пропорції споруди зведені до ренесансної рівноваги, освітлення внутрішнього простору продумане як технічно, так і символічно, декоративні деталі, профілювання виконані акуратно й майстерно. То ж усі перераховані архітектурні характеристики ставлять Миколаївську церкву в м.Сокалі збудовану у першій половині ХУІ століття в ряд найкращих ренесансних споруд України.
Історія Сокаля сягає княжих часів На високому пагорбі, що омиває р.Західний Буг в ХІ ст. постало місто-фортеця, яке контролювало переправу через Буг і початок судноплавства на річці. Зимою 1240-1241 рр. Сокаль зруйнували монголо-татари, На місці княжого городища звели тільки замок, який діяв у ХІІІ-ХУІІст. Саме місто відбудували на лівому березі Бугу поблизу сучасного с.Завишень, приблизно за 3-4км від попереднього місця розташування, Після загибелі Галицько-волинського князівства 1340-1377рр. Сокалем (із перервами) володіли литовці, а 1377р. місто захопив угорський король Людовік, Того ж року його васал, князь Владислав Опольський, надав привілей Белзові на право складу солі для купців із Литви, згадавши в ньому про Сокаль. Це і стало першою писемною згадкою про місто. Угорське панування тривало 10 років, 1387р. польський король Ягайло передав Белзьке князівство, до складу якого входив і Сокаль, західномазовецькому князеві Зимовитові ІУ.
У 1424 році мазовецький князь Зимовит ІV надав Сокалеві магдебурзьке право, заборонивши в цих околицях полювати на соколів. Ця заборона й породила легенду, згідно з якою місто завдячує своєю назвою птахові. Існують і інші гіпотези: одна виводить назву від половецького імені Сокала, інша – від давньоруського слова «сокаль», що означало «кухня». Як би ми не дошукувались істини, а факт остається фактом: сьогодні, як і за княжих часів, на міському гербі Сокаля величається сокіл – давній геральдичний символ.
У ХVст. в Сокалі діяли дві українські церкви – Св.Миколая і Пречистої Діви Марії, які були дерев’яними і стояли на лівому березі р.Західного Бугу і разом з містом стали жертвою татарського погрому в 1519 році.
Після цієї трагедії місто відбудувалось на правому березі Бугу на території сучасного міського парку і було збудовано дерев’яну церкву Пречистої Діви Марії з дзвіницею, а біля них на початку ХVІ ст. вимурували тридільну церкву Св.Миколая. Їх обвели спільним монастирським муром. Церкви існували поряд до 1821 р., коли церкву Пречистої Діви Марії знищив вогонь.
Під час візитації 12 березня 1749р. за розпорядженням холмського єпископа Феліціяна Володкевича зафіксували: «… церква дерев’яна в стінах і дахах добра, з трьома дверима на залізних завісах…». Обидва храми, обведені спільним муром, творили монастирський комплекс оо.Василіян. Історик василіанського чина Коссак говорить, що чоловічий монастир оо.Василіян був у Сокалі в 1567-1691 роках. Навколо церков до кінця 18 століття був цвинтар, про існування якого у кінці 19 ст. свідчили сліди позападалих гробів.
Церкву Св.Миколая вважають колискою Унії православної церкви з Римом. Саме в Миколаївському храмі у 1594 році відбулася нарада православних українських священиків на чолі з перемиським єпископом Михайлом Копистинським щодо можливості об’єднання з римо-католицькою церквою, яку рік згодом підписали деякі владики в Бересті. Сокаль і Сокальщина не приєднались тоді до унії, але коли в 1596р. прийняв унію холмський владика, якому підлягала Белзчина (Сокаль тоді входив до Белзького воєводства), почалися для Сокаля страшні, озорені полум’ям пожеж і обагрені кров’ю дні внутрішньої боротьби.
Після захоплення московським військом Києва, при сокальському монастирі мешкав якийсь час уніатський Київський митрополит Гавриїл Колєнда, не маючи можливості закласти свій осередок у Львові. В енциклопедії Ольгенбранда (т. ХІІ, стор. 441) говориться, що «коли по 1672р. військо царя Алексія почало заглядати до Вільна, митрополит Колєнда перенісся до Сокаля, до монастиря оо. Василіян». 12 листопада 1669 року митрополит Колєнда , повертаючись з коронації Михайла Корибута Вишневецького, відбутої в Кракові, прислав Миколаївській церкві ікону Св. Миколая, що збереглася у великому вівтарі донині. В актах львівської Ставропігї збереглися відомості, що в 1669 і 1691 роках Ставропігія обдарувала сокальський монастир церковними книгами. Дослідник Б.Сокальський пише, що в крипті церкви Св. Миколая замуровано церковну бібліотеку.
Миколаївська церква відновлювалась після пожеж 1613 та 1671 років і була відреставрована у 1694 році (це засвідчував запис на хорах).
Про перебудову споруди першої половини ХУІІІ ст. свідчить акт візитації 1731р. : «Сама церква мурована, з давніх давен не була крита зверху, але тільки засклена, тепер одначе кришею і банею високою украшена». У 1752-1756 інтер’єр храму був розписаний (ймовірно, відомим живописцем С.Строїнським). В 1754 році церква належала вже до світських парохів, що в підписі першого з них., о. Стефана Оролевського, виразно зазначено.
Під час основної обнови церкви за душ пастирства о. Івана Ціпановського (1853-1877рр.) розмальовано її всередині, старий іконостас замінено новим, встановлено бокові престоли і взагалі позатирано сліди глибокої старовини, яка до того часу зберігалася в обстанові церкви.
У 1890-ті роки до північної стіни добудували каплицю.
Починаючи з 1694 року церкву декілька разів оновлювали, але найбільш умілі і ретельні реставраційні роботи, що велись згідно правилами збереження пам»яток старовини, тут виконано вперше у 1927 році.
Значної шкоди будівлі завдала друга світова війна. У 1941р. згорів дах притвору, ганок головного входу, купол над нефом, ліхтар пошкодив вогонь. Ремонт провели у 1942р., встановивши нові дахи.
Унаслідок п’ятого поділу Польщі радянсько-німецький кордон проліг по Бузі Правобережна частина міста потрапила до СРСР, а лівобережна, яка тоді функціонувала як окремий населений пункт Забужжя, відійшла до Німеччини. Після війни частина м.Сокаля потрапила до складу ПНР, а унаслідок обміну територіями між СРСР і ПНР у 1951р. до складу України ввійшла територія між річками Буг і Солокією, однак лівобережна частина міста не була приєднана до Сокаля. У цей період храм був закритий і у 1959 р. переданий під склад геологорозвідки.
Ушкоджена під час другої світової війни, замкнена по її закінченні церква у 1971-1975 рр. була відреставрована з максимальним відновленням первісного вигляду за проектом архітекторів Ігоря Старосольського та Валентини Пашиної. Саме тоді було відтворено куполи та добудовано ризницю, відновлено північне приміщення біля апсиди по анології з південним, але разом з тим, розібрано каплицю коло притвора.
4 листопада 1977р. після реставрації у будівлі церкви було відкрито Сокальський історико-краєзнавчий музей.
У 1989р. біля церкви організувалась православна громада і церкву передали УПЦ КП міста Сокаля і відноситься до Львівсько-Сокальської єпархії УПЦ КП.
Під час ремонтних робіт, проведених у 1990-1991рр., було змінено форму бані і вдвічі збільшено приміщення з північного боку. Тоді ж виявили засипаний старою цеглою підземний перехід шириною один метр, який йшов від вівтаря до річки Західний Буг. Під час вибирання зараженої грибком землі всередині церкви було знайдено останки дорослої людини і дитини та залишки труни. У 2011 році проведені розписи стін церкви місцевим майстром Я.Футишем і випускником коледжу ім.Труша І.Маложецьким.
З північного боку церкви розташована дзвіниця з трьома дзвонами та господарські будівлі.
З 1991-2004 рр. священнослужителем храму був митрофорний протоієрей отець Павло Осос, саме він відновив храм. З 2004 року настоятелем церкви є о.Михайло Назар. За його правління у храмі проведено газове опалення, з 2009 року проводяться реставраційні роботи.
Основні джерела, відомості про об’єкт, події: Облікова документація на пам’ятку архітектури ох. №489; Газета Голос з-над Бугу 21 травня 2018р.; Книга. Сокальщина. Упорядник Мирослава Олійник 2004р., та інші матеріали.
Останні пости
