ЧЕРВОНОГРАДСЬКА РАЙОННА ВІЙСЬКОВА АДМІНІСТРАЦІЯофіційний сайт
Основні джерела, відомості про об’єкт, події: Облікова документація на пам’ятку архітектури ох. №2932-Лв від 2011 року, Сокальсько-Жовківська єпархія УГКЦ. Життя і служіння. Львів, 2010, матеріали з вікіпедії та засобів масової інформації.
Починаємо невеличкий цикл статей, які сприятимуть популяризації культурного надбання та історичної спадщини нашого району так їх збереження.
Значну історичну цінність об’єктів у Червоноградському районі налічує Державний історико-культурний заповідник у Белзі, місті з тисячолітньою історією, яке є найдавнішим населеним пунктом Львівської області.
Усвідомлюючи важливість збереження об’єктів культурної спадщини, зокрема пам’яток архітектури, для наступних поколінь, відповідними проектними ліцензованими організаціями, Державним історико-культурним заповідником у м.Белзі та з залученням науковців проводилась та проводиться робота з паспортизації та виготовлення облікової документації. При цьому формується новий список, адже деякі пам’ятки повністю знищені за ці роки, інші щойно виявлені і запропоновані до внесення в Державний реєстр після проходження погоджувальних процедур.
Це означає, що надалі пам’ятки, які зареєстровані в Державному реєстрі нерухомих пам’яток України повною мірою перебуватимуть під захистом держави.
Отже, село Цеблів Червоноградського району Львівської області – Церква Св.Св. Косми і Дем’яна 1862р., (дерев’яна, національного значення, охоронний номер 2932-Лв).
Село Цеблів розташоване за 2км на північ від головної дороги Червоноград – Белз - Рава-Руська. Місцева святиня - дерев’яний храм Св. Св. Косми і Дем’яна, із стародавнім українським неповторним розписом знаходиться поблизу центру села при дорозі і є домінуючою спорудою села поряд і межує з монастирем сс.Св.Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії.
Село Цеблів вперше згадується в документах 1564-1565рр. На той час вже існувала в селі дерев’яна церква на дубових стендах. На сьогоднішній день відомо, що 1830р. у селі налічувалось 485 греко-католиків, у 1939р.- 920 греко-католиків і 20 римо-католиків. У 1830р. на парафію с.Цеблів для душпастирської опіки був скерований Мартин Лотушка. Існуюча дерев’яна церква збудована у 1862р. (згідно тематизму 1934р.) на місці колишньої. З 1874 до 1918рр. філіальну церковцю парохії Жужіль (згідно тематизму, з 1938р. парафія вже була окремою) обслуговував відомий священик Перемиської Єпархії о.Кирило Селецький. У 1896р. сільський парох отець прелат Кирило Селецький заснував у с.Цеблові на території Перемиської греко-католицької єпархії згромадження сс.Св.Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії східного обряду, котрим ревно опікувався до кінця свого життя. У 1906р. о. Кирило Селецький купив землю і збудував на ній дім і захоронку (дитячий садок) в Цеблові, чим започаткував цілком нову сторінку в історії Церкви. 19 листопада 1893 р. повстала перша в Галичині українська захоронка для допомоги селянам, котрі в сезоні польових праць були додатково обтяжені опікою над маленькими дітьми. Тим самим о.К.Селецький започаткував працю над християнською відновою українського суспільства, бачачи матеріальну і моральну убогість сільського населення. Захоронки ставали носіями християнського і народного виховання нових поколінь.
Тим часом о.К.Селецький вибирає кандидатуру на Настоятельку – сестру Йосафату (в миру Михайлину Гордашевську, народжена 20.11.1869 року у Львові у домі 67 на вулиці Личаківській). Швидко ширилась її праця. За життя сестри Йосафати Гордашевської згромадження заснувало 40 осередків, де жили і працювали понад 400 послушниць. Бачачи, як селяни-галичани страждали часто від хвороб та привізши зі Львова книжку про лікарські трави та їх використання, Йосафата ходила з сестрами полями, вишукуючи відповідні лікувальні рослини та сама з них готувала ліки. Із збільшенням спільноти монахинь та потреби в лікуванні жителів навколишніх сіл вона скеровувала послушниць на медсестринські курси, які раніше закінчила сама. З появою в селі сестер вдячні селяни перестали звертатися до ворожок і знахарів за допомогою, а саму сестру Йосафату звали «наша добра сестра-лікар». Сестра Йосафата була постаттю справді винятковою і святою на фоні «організованої галицької пересічності». Згодом святість сестри підтвердили численні чуда й надприродні речі, які сталися за посередництвом сестри Йосафати. Три тижні перед улюбленим святом Йосафати — Благовіщенням Марії — 1919 року монахиня передбачала свою смерть. Провіщення збулося, і вона померла 7 квітня 1919 року, в ніч празника Благовіщення Пречистої Діви Марії. Її тіло після смерті було віднайдено нетлінним і, як мощі святого Йосафата, було перенесено з Відня до Риму. У листопаді 1982 р. земні останки сестри Йосафати були перенесені до невеликої каплиці в Генералаті Сестер Служебниць у Римі. Невеликі частини мощей є по всій Україні, зокрема, у монастирі на вул. Пасічній, 8 у м. Львові, а також в монастирі сс.Непорочної Діви Марії в.Червонограді. Сотні людей шукали її заступництва у своїх мирських і духовних потребах. Генералат одержав численні свідчення про особливі ласки, отримані завдяки її заступництву. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Папи Римського Івана Павла ІІ.
Згромадження сс.Св.Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії у 1938 році мали в Європі 92 монастирі, в яких проживало 494 сестри. Сестри опікувались 76 дитячими садками, де перебувало понад 5000 дітей, а також 15-ма сиротинцями, де проживало 380 сиріт.
Протягом перших років радянської влади були ліквідовані всі монастирі, багато сестер зазнали репресій і були заслані в Сибір. Монастирі були ліквідовані також в Чехії, частково в Польщі та Югославії. Ці Згромадження на сьогоднішній день поширені по цілому світі, зокрема у Польщі, Італії, Канаді, Бразилії та інших країнах, де є духовною опорою для української діаспори.
Також отець Селецький за допомогою місцевого вчителя Івана Геруса заложив Брацтва тверезості. Так, як сам був освіченим священиком він дбав про поширення освіти серед сільського населення. Добре знав латинську, французьку і німецьку мови. Він бачив, що люди праці мусять здобувати освіту. Тому заложив у своїх парафіях читальні, де мешканці села могли безплатно випозичати книжки. Читальні в часах о. Кирила Селецького вважалися школами для дорослих і були першими твердинями ухристиянення суспільного життя. Для пароха читальня була особливим місцем праці. Вчителі, дяки і сам отець декламували поезію, прозу відомих українських авторів, силами селян давалися вистави, а під час свят – концерти. Багато молодих людей під тим впливом виявили бажання здобувати освіту. З одного тільки села Жужель за часів священичої праці у ньому о.Селецького, вийшло вісім священиків та десять вчителів.
Отець Селецький піклувався рівно ж і про матеріальне становище своїх парафіян. Допомагав найубогішим у селі. В 1895 р. з ініціативи о. Кирила в Жужелю повстало Товариство Івана Милостивого. Члени того Товариства зобов'язалися уділяти матеріальну поміч вдовам, сиротам і опущеним на території свого села. В с.Цеблові завдяки успішній співпраці о. Селецького і місцевого вчителя Івана Геруса були засновані такі інституції як молочарня, малопроцентна позичкова каса Райффензена. Отець щиро цікавився сиротами і уможливлював їм гідне життя та навчання. Мав звичку говорити до бідних: «Не плач, віддайся на Божу волю, а якщо тобі чогось бракує, скажи мені, я тобі допоможу».
Отець тісно співпрацював із польським графом Станіславом Потоцьким, з котрим заприязнився. Родина Потоцьких мала своє господарство і двір в Олешицях. Вони разом боролися проти пияцтва і темноти села, старалися впровадити здорову і на релігії збудовану освіту. Разом закладали заробкові і ремісничі товариства. У своєму щоденнику графиня Анна Потоцька писала про отця Кирила Селецького, як про ревного душпастиря, талановитого письменника і вважала його великим приятелем своєї сім'ї.
О.Кирило Селецький був не лише хорошим священником, а й відомим письменником. Із 1868 року отець Кирило Селецький активно пише та друкує свої твори в часописах “Просвіти”, у періодичних церковних та суспільно-політичних виданнях: “Прапор”, “Нива”, “Душпастир”, “Посланник”, “Діло”, “Християнський голос”, “Богословський вісник”, “Руський Сіон”, “Книжечка Мессійна”. Вагому роль священник відіграв і в становленні української мови. Він представив читанку народною мовою, яка називалась “Своя хата”, переклав на українську мову катехизм.
Помер отець Кирило Селецький 28 квітня 1918 року в будинку Згромадження сестер св. Йосифа Обручника в с.Цеблові. Тіло було перенесене до церкви в Жужелянах, а 1 травня 1918 за участю 20 священників і великої кількості парафіян, тіло поховали в каплиці на Жужелянському цвинтарі.
За свою невтомну працю на духовній і просвітницькій ниві отець Кирило Селецький був відзначений почесними нагородами – крилошанськими відзнаками. Австрійський імператор 8 серпня 1910 року надав отцеві найвищу нагороду – Хрест Лицарського Ордену Франца Йосифа, а також він отримав звання Папський Камергер. Беатифікацію (нижчий процедурний рівень, необхідний для канонізації) намагався розпочати ще в 1941 році митрополит Андрей Шептицький, поставивши отця Кирила Селецького першим у списку серед кандидатів у проголошення святими Церкви. Однак, це не було здійснено через прихід радянської влади. Урочисте відкриття беатифікаційного процесу отця Кирила Селецького відбулося 11 липня 2009 року у Сокалі в катедральному храмі святих апостолів Петра і Павла. Після Божественної Архиєрейської Літургії була розпочата I-ша сесія трибуналу.
Після служіння о.Кирила Селецького парафію обслуговував о.Володимир Ринявець, який пішов на емеритуру у 1930р., з 1930р. парафію обслуговував о.Віктор Жук.
У с.Цеблів продовжував існувати монастир сс.Св.Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії. У 1944 р. в с.Цеблові було 15 сестер з довічними обітами, 10 – із тимчасовими, дві сестри-новички і десять кандидаток. У 1946р. починається підпільне життя парафії с.Цеблів. Із скасування УГКЦ після Львівського псевдо собору парафія не погодилась перейти до Московської церкви. Багато вірних, в тому числі і сестри - монахині блаженні Олімпія (в миру Ольга Біда, народжена 1903р. с.Цеблів) і Лаврентія (в миру Левкадія Герасимів, народжена 30.09.1911 с.Рудники Миколаївського р-ну Львівської обл.) були вивезені на Сибір.
У 1952 році в нелюдських умовах, мученицькою смертю на висланні в с. Харськ Томської області померли монахині Олімпія і Лаврентія де і були поховані. 21 вересня 2005 р. о 5-ій годині преподобномучениці Олімпія та Лаврентія повернулися із далекої сибірської землі в рідну Україну. Останки святих перевезли до Львова. Монахині, мощі яких зараз відвідують люди, стали мученицями за українську віру. Під час візиту Папи Римського Івана Павла ІІ до Львова у 2001 р. преподобномучениці сс.Лаврентія і Олімпія, як і сестра Йосафата були проголошені блаженними.
Щороку 24-25 червня (від 2006 р.) в монастирі на вулиці Личаківській, 171А у Львові офіційно виставляють мощі преподобномучениці сс.Лаврентії і Олімпії для загального вшанування, створюється своєрідне місце паломництва. Для здійснення місійних подорожей відділено частинку мощей для транспортування у храми інших парафій та єпархій.
Є свідчення багатьох людей, котрі просять у блаженних посередництва у молитовних проханнях, що відчули їх сприяння. Зізнаються, що іноді Господь обдаровує ласками, про які просять, так скоро, що й самі не сподівалися цього…
Церква Св.Св. Косми і Дем’яна 1862р., з 1946 року використовувалась як колгоспна комора, проте завдяки наполегливим клопотанням громади храм вдалося зберегти від наруги. Богослужіння проводили підпільні священники : о.М Шевчишин, о.Мар’ян Чернега , ЧСВВ, о.Григорій (прізвища не пам’ятають) , о.Дем’ян Богун, ЧСВВ, о.П.Левочко та інші священослужителі.
У 1989р. храм відремонтували. Художники з Рівного відновили іконостас, деякі образи були привезені з Рави-Руської. Недалеко біля церкви парафіяни знайшли та викопали старий дзвін. За свідченнями сестер-монахинь ще один дзвін був закопаний у 40-і роки. До цього часу його не вдалось віднайти.
Відповідно до прийнятих заходів Програм по збереженню об’єктів культурної спадщини району з 2017 року проводились роботи із реставрації пам’ятки за кошти державного та районного бюджетів.
Після відкриття церкви православна громада здійснювала тут богослужіння, з 1989 по 1990рр. в церкві правив о.Михайло Комбель, пізніше церкву передали до греко-католицької громади і у 1990-1998рр. настоятелем служив о.Дмитро Дмитраш, а з 1998р. – о.Василь Партика та інші. В даний час настоятелем храму в с.Цеблів є отець Віктор Семен..
Церква з дзвіницею стоїть на значному підвищенні, тризрубна, триверха. Збудована на цегляному фундаменті на дубових підвалинах. Стіни до рівня карнизу даху церкви оббиті дошками або дошками з лиштвами. Над маленькими вікнами святині є декоративні дашки. Завершення церкви складається з трьох світлових восьмериків, накритих низькими банями з ліхтарями та маківками.
Внутрішній простір церкви висотно розкритий. Стіни вкриті розписами у 1926 році другий раз. Добре збережений іконостас, вистрій вівтарної частини, казальниця, розміщена на північній стіні церкви. Стіни і куполи церкви вкриті розписами початку ХХст.. У вівтарній частині – образи Св.Йосвфата і Св.Андрія. Під куполом вівтаря – ангели у вишиванках. Під куполом головної нави – чотири образ з Ісусом, нижче намальовані образи чотирьох євангелістів – Марка, Івана, Луки та Матея. По обидва боки від бічних престолів – Образи Святих – Ольги і Володимира, , за ними - на північній стіні – Образ Св. Йосифа і Св.Методія, на південній – Св. Юрі –Побідоносця і Св.Кирила. На стінах бабинця – образи Св.Катерини і Св.Меланії, під куполом бабинця – образи Ісуса і Богородиці. Решта площин стін вкрита пишною орнаментикою. Під розписами вівтарної частини в деяких місцях добре проглядаються первинні розписи.
Царські ворота – дерев’яні , різьблені, покриті позолотою з чотирма мальованими клеймами з зображенням євангелістів двома мальованими клеймами зі сценою Благовіщення. Дияконські ворота – дерев’яні різьблені, вкриті позолотою, з мальованими клеймами архистратига Михаїла. Іконостас різьблений з традиційним розташуванням ікон. Посередині – Образ «Тайної вечері», вище – Образ Христа, над ним – великий Хрест дерев’яний. Півкругом розташовані 12 ікон празникового ряду, 6 ікон з зоображеннм Пророків Старого Завіту.
Бокові престоли – один справа – з образом Св.Косми і Дем’яна, а другий зліва – з іконою Св.Миколая, мальованими на дереві з золотими оздобами. Добре збережена казальниця – дерев’яна різьблена у вигляді чаші.
Основні джерела, відомості про об’єкт, події: Облікова документація на пам’ятку архітектури ох. №2932-Лв від 2011 року, Сокальсько-Жовківська єпархія УГКЦ. Життя і служіння. Львів, 2010, матеріали з вікіпедії та засобів масової інформації.
Останні пости
